З ІСТОРІЇ ШКОЛИ – ІНТЕРНАТУ
Кожна школа, як і людина , має своє, властиве тільки їй обличчя, біографію. Наша школа не є винятком, вона неповторна своєю подобою і долею. Багатий цей куточок Майорщинської землі історією, яка сягає 2 століть, коли ці землі належали поміщику.
Майорщинська спеціальна школа – інтернат заснована на базі спеціального дитячого будинку в селі Майорщина в бувшому панському маєтку. Село носить назву «Майорщина» на честь відставного майора Горбаневського, якому цариця Катерина ІІ подарувала жалувану грамоту і земельний наділ разом з населенням за видатні бойові заслуги у війні з Туреччиною. Деякий час населений пункт іменувався «Горбаневщина», тут пан побудував свій маєток на березі річки Сліпорід, мав 2000 десятин землі, кінний завод, цегельний завод для власних потреб, оранжерею.
У березні 1918 р. у селі був організований мітинг, на якому Леонтію Горбаневському було висунуто ультиматум: забиратися з Майорщини. В той же день він залишив село і більше до нього не повертався. Тоді ж було підпалено економію поміщика, а майно розібране селянами.
Після революційних подій на землях пана Горбаневського у 1928 р. було засновано радгосп, де розводили свиней, коней, працював цегельний завод. Задіяно було при цьому сотні людей, радгосп працював до 1936 року, і в цьому ж році будівлі бувшого маєтку Горбаневського і 50 га землі було передано для створення спеціального дитячого будинку для безпритульних дітей, яких звозили до школи звідусіль. Директором дитячого будинку був Василь Захарович Піддубний . Дитячий будинок працював у екстремальних умовах : не вистачало виробничих приміщень, обслуговуючий персонал ледве справлявся з надзвичайно важким контингентом – вихованці розносили по селу і міняли одяг, постільну білизну на потрібні собі інші речі. Методи виховання часто були «макаренківські». Навчались вихованці дитячого будинку у сільській школі.
В страшний 1941 рік дитячий будинок було евакуйовано у Свердловську область, а директор В.З. Піддубний став фронтовиком.
У вересні 1943 року дитячий будинок було повернуто назад у Майорщину. Очолив його тимчасово Охріменко В.С. і вже вихованцями стали діти військовослужбовців, чиї батьки воювали на фронті і діти – сироти батьки яких загинули на війні, безпритульні. Повернувся з фронту В.З. Піддубний і знову очолив дитячий будинок аж до 1951 року. Ним же було розпочато будівництво корпусу , де розміщались 4 класні кімнати, харчоблок з їдальнею і було закінчено повністю під Новий 1954 рік. Також було побудовано баню і сарай на підсобному господарстві, де утримували свиней, корів, овець для потреб дитячого будинку, а в панському будинку розмістились спальні кімнати.
Після В.З.Піддубного протягом 1951 – 52 рр.працювали на посаді директора Жалкін Микола Германович, Поварніцин Олексій Іванович. З різних причин вони були звільнені, а з 1952 р. директором дитячого будинку працює Голобородько Василь Іванович. Він опікується інтернатом до вересня 1957 року, а на зміну йому було призначено Федора Ілліча Супруна 1912 р.н., людину надзвичайно суворої вдачі. За період його роботи дитячий будинок функціонував безперебійно. В закладі навчаються і виховуються 135 осіб. Протягом навчання в школі діти набувають трудових навичок з швейної,столярної справи та сільського господарства. Було посаджено фруктовий сад, розбито алеї і обсаджено їх деревами і кущами: «Дружба», «50 – річчя комсомолу», «50 – річчя радянської влади».
В 1967 році дитячий будинок був реорганізований у допоміжну школу – інтернат для дітей з фізичними та розумовими вадами. 25.06.67 року директором призначений Федір Федотович Литвиненко, а Ф.І. Супрун був переведений на посаду директора Велико – Сорочинської школи – інтернату. Федір Федотович продовжує разом з колективом естафету впорядкування, зміцнення матеріальної бази школи – інтернату.
В 1972 році побудували новий навчальний корпус на 3 класні кімнати, в 1973 році побудовано ще одне приміщення на 2 класні кімнати та квартиру для директора. В 1976 році здано в експлуатацію будинок для вчителів. Нарешті в школі побудовано водогін та каналізацію
В 1982 році школу приймає Манолій Миколайович Небеснюк. До 1990 року він очолював школу. За цей час не було надано уваги ні благоустрою школи ні зміцненню матеріальної бази, окрім побудови складського приміщення . Йшов час , а опалення в школі залишалось пічне. Серйозно почав руйнуватись спальний корпус, адже на той час йому вже було до 180 років. Загроза стала страшною реальністю для колективу в грудні 1988 р., після перевірки спального корпусу ( його старої частини) технічним інспектором. До школи прибула комісія у складі завідуючого районного відділу освіти Голованя В.І., заступника начальника обласного управління освіти Лейка М.А.,голови райради Бурлака О.В. Вони винесли невтішний вердикт: інтернат закрити, дітей передати в інші навчальні заклади, а обслуговуючий персонал - кого куди. Колектив вирішив боротись за свою школу. І вже 27 грудня з листом – зверненням від колективу школи – інтернату до Києва поїхали посланці : вчитель Ричка Надія Миколаївна, і лікар школи Гриценко Василь Семенович, які мали намір звернутись по допомогу до голови новоствореного Дитячого фонду Олени Михайлівни Лук’янової , яка водночас очолювала інститут акушерства і гінекології і в той день вона не могла прийняти нікого, так як займалась лікарською роботою. І тут трапилось непередбачуване. Секретарка дізнавшись, що Ричка Н.М. і Гриценко В.С. до Олени Михайлівни в справі , комусь зателефонувала і попросила вислухати відвідувачів, зіславшись на зайнятість Олени Михайлівни. На іншому кінці зв’язку погодились , виявляється говорити треба було з представником ЦК України відділу науки Єременко В.М., яка вислухавши представників школи відразу ж зателефонувала у Міністерство освіти до В.І.Назаренка, попрохавши його детально розібратись у ситуації і прийняти лист від колективу школи.
У Міністерстві освіти виявилось, що існував проект типової школи, яку треба було здати в експлуатацію в Майорщині ще у 1987 році. Невідомо по якій причині будівництво було розпочато не в Майорщині , а в Лубнах ….
Як пізніше виявилось, поїздка до Києва була вдалою. Школу не закрили , лише зменшили контингент до 60 осіб, аварійну частину спального корпусу звільнили і почались роки очікувань на краще.
Зміни на краще розпочалися тільки з приходом нового директора – Науменка М.М. з 11 квітня 1990 року. Треба було рятувати ситуацію і Микола Михайлович активно включився в роботу. Господарським способом було розпочато будівництво спального корпусу, взагалі з 1990 по 1995 р. школа – інтернат була відновлена. Збудовано спальний корпус, побудовано швейну і столярну майстерні, теплицю, добудовано 2 класні кімнати до основного корпусу, побудовано сарай, придбано автомобіль «Таврія» і нарешті опалення стало водяним. Знову в школі стало більше ста вихованців.
Йшли роки, а у директора не було більше бажання творчо працювати. Одним словом – пройшла переорієнтація цінностей. Допрацювавши так до листопада 1999 року Микола Михайлович передав посаду Ричці Н.М., яка з 18.11.1999 року приступила до виконання своїх обов’язків. А робити було що. В першу чергу треба було погасити борги, які дістались у спадщину – всього 38 тисяч, ні в якому разі не допустити збоїв у функціонуванні школи. Маючи колективну підтримку, підтримку обласного управління освіти було розпочато серйозні справи по відбудові школи , адже на той час стали аварійними баня, гаражі, навчальний корпус, який збудували ще у
1952 – 54 рр., треба було газифікувати котельню.
Протягом 2000 -2010 року було підведено газ у школу, проведено реконструкцію банно – прального комплексу, побудовано 2 гаражі,зроблено капітальний ремонт водної скважини, добудовано ігрову кімнату, покращено побутові умови учнів: зроблено капітальний ремонт спального корпусу, облаштована гігієнічна кімната, зроблено капітальний ремонт навчального корпусу, а найголовніше побудовано нову їдальню з харчоблоком і навчальними класами для середньої і старшої школи і в 2008 році здано в експлуатацію. Облаштовано внутрішні туалети для молодших школярів, кабінет психолога, логопеда, кабінет завуча, соціального педагога, кабінет ЛФК і ритміки, спортивну кімнату, бібліотеку з читальним залом, зроблено капітальний ремонт приміщеннь майстерні. Зведено новий паркан, придбано легковий автомобіль «Lanos», мікроавтобус «Соболь», мікроавтобус ГАЗ.